[color="#270a66"][i]Я вірші їй ніколи не писав
Й ніколи не признався їй в любові.
Та обнімаючи її казав:
"Все зрозумієш, бо це поклик крові."
Напевно, я занадто строгим був,
Та не чинив їй все ж перестороги...
Не певен, що нічого не забув,
Схваливши нею обрані дороги.
То все для неї – щоб я не робив
Плекаючи надію. Проте завше -
«Подумай спершу» - тихо говорив -
«Зваж все та перевір - так буде краще»...
Пройшли роки… Тепер уже питаю
У неї я порад, навіть до дрібниць,
І все чого у світі я не знаю
Я бачу в глибині її зіниць
її душа - чистая криниця…
Моя душа радіє... Серце плаче...
Вона - моя найбільша таємниця
І все в житті, що в мене є, найкраще.[/i]
[/color]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596423
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.07.2015
автор: AKM