У сорок першому ми німців виганяли
і йшли в атаку ми плече в плече.
Ми всі тоді "за родину" стояли
Й плювали окупантам у лице.
Ми наші сльози не ховали,
коли у травні перемогу здобули,
але не знали, ми тоді не знали,
і навіть припустити не могли,
що наші діти, сизіії орли
посіють розбрат між собою:
підуть один на одного війною.
Ні!Цього ми знати не могли!
А якби знали, то вже краще
весь вік під німцями ходили,
тоді б ніколи і нізащо
свою державу не створили
(або принаймні було б важче).
Зате не знали б ми війни,
що наш народ занапастила.
Сьогодні ж Україна у вогні...
І чутно постріли у житлових масивах.
Дай Боже всім бійцям на фронті сили
здобути перемогу у війні!
Ніхто не має права посягати
на нашу волю,
на нашу землю,вистраждану у віках.
І хоч несправні у нас танки і гармати,
Та наша сила вся в міцних руках.
На смерть ми будемо стояти,
Ба навіть з вилами підемо в бій.
Бо нас багато - нас не подолати!
Не боїмось фашистських ми росій!
Не потребуєм нічиєї допомоги:
ми прокладемо власний шлях.
І хай терниста буде та дорога,
та ми живемо з вірою в серцях.
В нас є майбутнє...
Хай не ми, так наші діти...
А може доведеться й нам видіти
державу нашу в злагоді і мирі
й пожарище фашистської росії.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595976
Рубрика: Інша поезія натхнення
дата надходження 26.07.2015
автор: LutaChushka