30 днів, поки йшов цей сніг,
30 діб, доки серце трималось осі,
Перед смертю завжди трохи більше зими,
Аніж голосів,
Але ти все одно
Прислухайся до тих голосів.
Шкіра твоя із волокон, стебел і листя юки,
Чутлива до пострілу упритул,
Вміщає як мінімум дві ріки,
В кожній із них стільки русел,
Що торкаючись твоїх губ,
Я бачу у твоїх очах ластовиння
Твоїх рибин.
Жовтого крону зіниці, хромове днище очей,
Ненависть виростає тоді, коли любові хочеться ще,
«Але любові завжди хочеться більше,
- говорить імам, -
І завжди хочеться боротьби,
Тому віра – завжди потребує пояснень,
і завжди потребує вагань, -
Вторив імам", відчуваючи
Течію й риб
Уздовж твоєї руки.
30 ночей негоди і люті,
30 діб витримки й злості,
Коли в любові надміру спокути,
Її не хочеться зовсім.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595630
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.07.2015
автор: Мирослав Гончарук_Хомин