Моєму «нині» заздрити не треба.
Із попелу переродилась в цвіт.
Я виплакала свій шматочок неба
І надземної музики політ.
Я довго тьму торочила із сонця,
Допоки кожен промінь не блистів.
Чавила гіркоту із серця гронця,
Вбирала мед із річок і полів.
Вилущувала істину з шкарлупи.
Палила й будувала знов мости.
Вдивлялася у світ крізь скельце лупи,
Щоб свій куточок раю віднайти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595396
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.07.2015
автор: Крилата (Любов Пікас)