Пробач мені за наші сни
І за листи, що пахнуть так коханням.
Пробач і більше мною не гори,
Не спопеляй себе бажанням.
Було солодко – терпко нам,
Незвідані були роками,
Як поглядом з тобою сам на сам,
З душі лиш терпкі рани.
Словам, що сказані тоді були,
В роки безмежного кохання
Пора змовчати й не буди,
В душі жевріюче страждання.
А ще мелодії з життя,
Отого, сповненого змістом.
Ти відпусти їх. І люби,
Те все, що не забуде місто.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595149
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.07.2015
автор: Андрій Толіч