Колись-таки ти оминеш ці да́лі,
що струмками пливуть, і слізьми
наші серця одягають в печалі
на підході, зазвичай, зими.
Коли ти береш свої акварелі,
щоб дописати, без заборон,
то думки не лиш лежать на папері,
а й малюють на стінах сон.
Коли відчуваєш самотність, печаль
й чуєш, як ходить твій домовий,
не бий подумки посуд, не бий кришталь.
Просто ти, поки що, живий.
І в усьому, що досі тобі болить,
нічиєї немає вини.
Коли-небудь ти їх оминеш, мов мить.
Ці далі, що звуться -
спомини...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595094
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.07.2015
автор: Весна Туманова