З ЛЮБОВ’Ю.
В любові Жінці присягаюсь
Усе своє важке життя.
Та ще з одною розділяю
Оце щемливе почуття.
Це – Україна! Моя Мати.
Моя, від правіку, земля!
Це - Божий край! Це – райські шати,
Які так прагнуть в нас віднять
Оскаженілі московіти
Нащадки ханської Орди
Катів червоних гарні діти,
З гнізда фашистської біди.
Та інший час диктує право
Колишнього не повернуть:
Ми маємо свою Державу
І нас у рабство не зігнуть!
Нове піднялось покоління
Мов шумовиння лісове.
Воно не стане на коліна,
Ще й до звитяги інших зве!
Ми вистоїмо! Час жорстокий.
А Україна в нас одна…
Горить, палає степ широкий
Гримить не грім. Гримить війна!
Гримить, як і тоді гриміла,
Коли в степах гуляв Махно…
Та наша єдність затверділа
І нас зламати не дано!
При владі ще нетверді люди…
Чужі в душі. Ні се, ні те…
Та час прийде, і Люди будуть.
З коріння пагіння росте!
А нам, старим, дай, Боже,сили
Аби навчити їх життя,
Щоб всім народом, разом з ними,
Вперед! – у світле майбуття!
20.07.2015 5:13
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594874
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 20.07.2015
автор: dovgiy