У вулику серця
живе невсипуща бджола
і мрії частує цілющим закоханим медом,
і в’яже в букети, мов квіти конвалій, слова,
і пише картини з банально-щасливим сюжетом.
І крильця співають
Мелодію сонячних струн.
Від протягів тільки щільніше б закутати серце:
Його лихоманить від холоду, кидає в сум,
І часом від того гармонія сяєва рветься…
Та жало врятує
Уколом отруєну кров –
Від болю прозріння повернеться спокій у вулик,
Допоки співати світанкам не спробує знов
Бджола, що закоханий мед наливає у трунок…
______________________________
*Бджола в давніх українців - емблема кохання, що поєднувала в собі, за повір'ям, "солод меду й гіркоту жала"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594871
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.07.2015
автор: ptaha