Щораз споглядаю тебе, ніби вперше,
Моя зоряна́ чорнота:
Пурпурно-агатовий обрій роздерши
На заході сонце сіда,
А ти опускаєш свої темні шати,
Й зоріння сріблястих плечей
Звільняються геть, щоб мені показати
Принад недоспа́них очей.
Я йду на твій шепіт, немов ошалілий,
Сп'янілий від пахощів трав,
Збентежений, наче коханець невмілий,
Що, з ляку, уперш перебрав.
Моя ж несміливість тебе не хвилює.
Молочним шляхом твій екстаз
Вагання й думки хибні всі знівелює –
Ніщо не важливо крім нас!
Я йду на твій шепіт, мов миша до змія,
Моя зоряна чорнота.
Пурпурний агат видноколів жевріє,
А далі – твоя нагота...
А далі – єдине незмінно бажане,
Чого лиш думками сягнуть,
Та знову рушаю, уперто, мов п'яний,
До ночі коханої в путь...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594842
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.07.2015
автор: Андрій Майоров