Проснувшись, світ вітрами позіхнув
Та пропихтів розкатом дальніх громів,
Заплющив очі - небо затягнув,
Протер їх і зібрались хмари в грози
Помитись встав, змочив дощами все,
А витерся й затихла непогода,
Відкрив вікно і сонце світить вже,
Коли ж всміхнувся – радість веселкова
Тут подивився на мурах-людей,
І сміх його чомусь змінила хмурість,
А в ній як завжди привиди смертей,
В ній війн вогні і катастроф безумність
Не варто зневажати білий світ,
З його могутністю у первозданній силі,
Будуючи на величі пустій,
Великий склеп нестримності й гордині,
У жадності й жорстокості своїй…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594642
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 19.07.2015
автор: П.БЕРЕЗЕНЬ