Пам’ять…
Що поробиш,
знов не спиться,
Рана незагоєна болить.
Літній день…
Ворожа постать німця.
Стигле поле
колосом дзвенить.
І життя,
що раптом обірвалось,
Зернятком упало на стерню.
Болем давнини
в полях озвалось.
До сих пір
він проклина війну.
Він на тій війні
не був солдатом,
І гвинтівку не тримав в руках.
Синьоокий хлопчик,
він у полі
Мамі мертвій
квіти назбирав.
Пам’ять…
Що поробиш,
знов не спиться.
Мама в полі…
Батько на Дніпрі.
Ох, яке страшне
оте сирітство,
Він не був солдатом на війні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594597
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.07.2015
автор: Тетяна Акименко