За хмарами ховався місяць жовтобокий,
То виринав, то знов сполохано зникав...
Стіжок духмяних трав на лузі одинокий.
Він двом закоханим свій прихисток давав.
П’янила темна ніч передчуттям любові.
Марш Мендельсона дзвінко грав оркестр цикад.
Ліс зачаровано завмер напоготові...
Кохання ніжний шепіт долинав не влад.
Густий туман стелився тихо над рікою
І небо зорями мереживо плело...
І в ніч таку хотілось просто буть з тобою
І всупереч всім засторогам, всім на зло.
Кричав гортанно сивий сич у верболозі
І чапля злякано злітала із гнізда...
Боротись із коханням вічно ми не в змозі.
Так хочу й прагну цілувать твої вуста.
І обнімати, пестити в своїх долонях,
І ніжність дарувати, і своє тепло,
Кохання - це найкращі ліки від безсоння -
Тебе кохаю, мила, що б там не було.
Сором'язливо в небі місяць жовтобокий
На землю з височінь, з-за хмари поглядав,
Із заздрістю богів, напевно, срібноокий -
як я в стіжку кохання дарував.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594545
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.07.2015
автор: AKM