Утікав туман з долини.
Мабуть сонечка злякавсь.
Я до тебе серцем линув,
а від долі відрікавсь.
Відрікався й нині каюсь, –
лиш єдина доля є.
І туманом сивим маюсь.
Згасло сонечко моє.
Мрійні лагідні тумани
притулились до води.
Тільки долю не обманиш,
як би гарно не годив.
Ой тумани-розтумани.
В долі винні не вони.
В тому, що зазнав омани,
тільки лиш себе вини.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594512
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.07.2015
автор: Олександр ПЕЧОРА