Ой, кувала зозуля на довгії літа.
Наречи, зозуленько, щастя — не лиха
Моїй добрій бабусі,
Кароокій матусі
І мені, дівчинці малій.
Закувала зозуля сумно —
сумно —
пресумно.
Моїй добрій бабусі лиш хвилинку маленьку,
Кароокій матусі лиш годинку скупеньку.
А мені, дівчинці малій,
Ой кувала зозуля до вечора із ранку.
Ой кувала зозуля без утоми й спину!
А літа все летіли, мовби злі вітровії!
Ой летіли літа —
я й не звиділась — швидко…
Як не стало бабусі — занедужала ненька…
Знов летіли літа, гей би злякані коні!
І вже дітям моїм, ой кували зозулі
Без утоми й спину —
ще не сходило сонце —
Доки й небо стемніло!
…Мамо, мамо, горлице мила,
Що скоїлося з Вами?
Літа посріблили скроні…
То не літа, ой доню,
То холодні зими…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594294
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 17.07.2015
автор: Красуля