Маленька Оринка із братом Андрійком
Вели випасати на луки корівку –
Велику, сумирну, з очима сумними.
- Хмаринка на нитці, - сказала Орина.
Андрійко всміхнувся:
- Корова у небі!
Таке ще розкажеш! Це ж вигадать треба!
Почула розмову бабуся Палажка
І каже Андрійку:
- Було це чи казка,
Але ще прабабця моя говорила
Про те, що корова – насправді хмарина.
[i]Колись Чорнобог, ошукавши Перуна,
Його полонив і сховав в підземеллі.
На пошуки вирушив Тур-бог із Чуром.
А спека палила без дощику Землю.
Неслися обтяжені хмари по колу,
Але без Перунових стріл і краплині
Не можна було навіть впасти додолу.
Річки повсихали, і гинули звірі.
Летіли у Вирій благання, мов чайки,
Почув їх Дажбог і, зібравши хмарини,
На землю спустив їх. І ось не звичайні –
Молочні! – річки полились по країні,
Що їх дарували священні корови.[/i]
- Хто п’є молоко, завжди буде здоровим! –
Сказала бабуся.
- Дивіться у небо! – гукнула Оринка.
- Корова! Це ж треба!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594129
Рубрика: Казки, дитячі вірші
дата надходження 16.07.2015
автор: ptaha