Здалеку, з країв, де озера
Мов очі замріяні сяють,
Слова полісяночки милої
Крізь морок нічний долітають.
Звучать з телефонної слухавки,
Немов би сопілочка грає!
І знаю, подібної жіночки
На білому світі немає!
Зросла у містечку волинському,
Де Леся по світі ходила.
Це ж тут, у краю веселковому
Поезія дала їй крила.
А мила моя полісяночка,
Кохається в красному слові.
І серце її розкривається
Назустріч теплу та любові.
Ми з нею ще поки розділені
Зійшлись на шляхах Інтернету.
Можливо, для зустрічі з мрією,
Здіймуся в політ над планетою.
Піднімуся вітром над хмарами,
Та в далі вечірні полину…
До жінки, - з казковими чарами,
До феї моєї з Волині.
Ввійду до оселі тихесенько,
Над нею, ледь – ледь нахилюся
І в спляче, усміхнене личенько,
До перших півнів задивлюся.
А потім, ущерть переповнений,
Вернусь до зеленого гаю.
Над Бугом – рікою подільською
Про неї пісні заспіваю.
Завмре цілий світ зачудований,
Коли в небо рожеве, раннє,
Злетить, почуттям розтривожений,
Народжений лебідь кохання!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594107
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.07.2015
автор: dovgiy