Салон дрімав.Навшпиньки я ввійшла,
в рожевому - кохана донька ранку.
Ледь чутно пахло кавою й сніданком,
я- аромат Парижа принесла.
Заручники жорстких буденних справ,
кроїли пасажири день й складали.
Гарчав двигун - уваги не звертали,
й ти поки що мене не помічав -
крізь скло вікна ранковий фільм дививсь :
а там - дерева вже волали квітнем,
топтались край дороги - юні й літні.
й автобусу махали "Зупинись!"
Твоє відчула серце між сердець,
побачивши,як у віконні рами
автобусу вправляєш філігранно
пейзажі весняні.То ти - митець?!
Так - так,з натхненним блиском ув очах!
Таких із тисяч легко вирізняють,
таких - боготворять,таких - кохають!
Ти ж поки що мене не помічав.
Виходив - глянув.То була лиш мить!
А потім,на автобусній зупинці,
ми розійшлися,звісно,поодинці
вже зв'язані й приречені - любить!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594106
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.07.2015
автор: Любов Матузок