Біла хата під стріхою
На горбі у селі.
Чи печаллю, чи втіхою
Відгукнеться в мені.
В тій хатині давно вже
Ніхто не живе.
Та доріжка до ганку
Споришами цвіте.
На долівці кульбаба
Проросла із зерня.
І стоїть у задумі
Піч холодна й пуста.
Журавель край криниці
До зрубу схиливсь,
А колись він, як птаха,
У небо дививсь.
І світлиця чекає –
В хату прийде рідня.
Всіх покличе до столу
Мати жива.
Дужі руки у батька
Вверх підкинуть дитя.
Біла хата старенька
Бузком відцвіта.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594056
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.07.2015
автор: Тетяна Акименко