дотягнути до ранку і не з'їхати з глузду це вже вартує
всіх на світі медалей усіх найсильніших людських вчинків
заздрити тим хто в окопах хто бачить у смерті сторону іншу
хто коли помирає бачить замість тунелю Твоє обличчя
коли буду помирати побажаю собі замість раю саме таку
непорушну вічність саме таку божевільну тишу
жодних інших картин і сповідей жодних інших
Ти знаєш душу мою і знаєш як треба мене судити
коли у раю не вистачає місця
то навіть у пеклі проростають квіти
абзацами вічності закладками між сторінок
забутими залишеними напризволяще
так залишається жити тим хто зовсім пропащий
хто має усе але насправді не має нічого
хто злизує з губ оцю життєдайну вологу
не ховається під парасолі і прагне омити душу
для Тебе бажає жити коли оцей світ тисне і душить
неначе титана скеля
він нічого не скаже крім
я втримаю світ на плечах коли Ти зі мною
моя Прометея
15 липня 2015 [19:29]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593928
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 15.07.2015
автор: Віктор Шупер