Місцевий потяг так повільно йде
Крізь жовту просінь придорожніх лісосмуг,-
О, як же довго час пливе,- говорить мій сусід.
У вагоні ми удвох, і він мені як друг.
У вимір інший, мов листок осінній,
Як хтось узяв і переніс усе.
А на кущі уже лягає іній,
Село біжить, поволі бабця йде ...
Подалі від проблем, нарад, дзвінків
По осені місцевий потяг йде.
Усім би нам таких щасливих днів,
Що безкоштовно осінь роздає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593839
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.07.2015
автор: Тетяна Акименко