За вікном сільської хати телевізор блима,
Перед ним стара бабуся з сумними очима:
Показують по новинах слідчий ізолятор,
А у ньому теплі й світлі царські віп-палати.
Бабця каже: Ото диво! Й протирає очі:
Чим я гірше, ніж злочинець? Теж так жити хочу!
А ти діду орав, сіяв - й чого ж ти добився?
І хатина в нас старенька, паркан похилився.
І у лазні тільки влітку можна нам помитись,
Туалет аж у горОді - взимку не пробитись.
Правда, є ось телевізор - в ньому дві програми:
По одній - тільки новини, по іншій - реклами.
Мені воду ізнадвору тяжко вже носити,
А в камері - тече з крану, можна навіть пити.
Й медицина там вся поруч, а не десь в районі.
І сидять там всі у кріслах, а ми - на ослоні.
Як же треба було жити, щоб усе це мати?
І чи треба було в полі тяжко працювати?
Може, бабо, в тюрьмі й краще. То не наше діло!
Я колгоспник - не грабіжник, то що ж ти хотіла?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593695
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 14.07.2015
автор: Любов Вакуленко