Пора б мені уже перепочити,
Спинитися, а то біжу й біжу.
В бокал вина гіркого наточити,
Так схожого на кров чи на іржу.
Гірке вино настояне роками,
Немов дукат іскриться через скло.
Візьму його і своїми руками,
У душу свою понесу тепло.
Візьму бокал, ні слова не сказавши,
Душа вина відчує терпкий смак.
Зміркує мозок, щоб отак на завше,
Залишилось. Щоб завжди було так.
Щоб десь уже залишились дороги,
Оті круті і рейси і шосе.
Тепер уже спочинку хочуть ноги,
Якими біг своє життя усе.
Вели мене через життя дороги,
По горах, та по долах, по полях.
Єдине ще, де не ступали ноги,
На небесах чумацький довгий шлях.
Через життя, роботою марудне,
Ота дорога дальше все несе.
Наллю вина,нехай зігріє груди,
Що би тепер згадалося усе.
2013р. Парище.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593347
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.07.2015
автор: Василь Надвірнянський