Лоскочуть літнім вітром гребінці дніпровських хвиль,
Вночі не спало дихання заплутаних дерев,
Життя - смертельний шторм і в той же час ранковий штиль,
Що завжди десь блукатиме між блиску нових стел,
Ми часто витрачали сновидіння на ніщо,
Шукаючи в німецькій філософії сліди,
І хай тепер говорять, що наш вік давно пройшов,
Якщо ще совість кличе, то не пізно вже піти,
Заграй собі таємно на струні душі хоч раз,
Відправ себе з вершини на безмірну глибину,
Ти знатимеш, чому такий коштовний нині час,
І кожен з нас в буденності наза́вжди потонув,
Історія закінчиться з останнім брехуном,
Тому коштовність спогадів зростає кожну мить,
Затерті вже без умислу радянських днів панно,
Затруть колись і тих, хто ще не вміє й досі жить,
І хто тоді напише в небесах каскад зізнань,
Ховаючи від натовпу у грудях тихий звук?
Як рідко ми знаходимо любов на тлі "кохань",
Як рідко серед "друзів" нам траплявся справжній друг.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593293
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 12.07.2015
автор: VDMK