Життя крокує шрамами й рубцями,
Синцями, каплею останньої сльози,
І чудовими від недругів казками
І ковтком джерельної, від матінки води.
Відрізнити правду від блюзнірства,
Біль від насолоди, важче з кожним днем
І заплакати, по - доброму не вийде,
Враз в риданнях тоне серце вщерть.
По життю, коли стояв на старті,
Мов вітрило з повними грудьми,
А тепер, вже ледь по марафону тягнеш,
Ти повітрям поділивсь з людьми.
І синцям твоїм нема бальзаму,
І словам твоїм бракує рим,
І кохати більше до нестями,
Не зумієш, заважає чужий німб.
А покласти долю на вівтар стремління,
На спокути страху і проклять,
Не зумієш, надто мілка віра
У себе і в міць своїх завзять.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593286
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.07.2015
автор: Андрій Толіч