Тепло долонь твоїх я не відчув,
Мені це щастя навіть і не снилось.
Чому? За що? Так досі й не збагнув,
Самотньо серце моє завжди билось.
Що я зробив? Яка моя вина?
Хоч це тепер вже і не так важливо.
Є в серці моїм мрія лиш одна –
Щоб діти з мамами росли щасливо.
Не покидайте, матері дітей!
Даруйте їм дитинство кольорове,
Щоб світло лиш торкалось їх очей,
Тендітне, ніжне і таке казкове.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593105
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 11.07.2015
автор: Viko Prontaliy