В тім краю, жовтава де кропива
І засохлий тин,
У обіймах вербних сиротливо
Горбики хатин.
Там в полях, зелена де розлога
І озер блакить,
Піщана' далекая дорога
У Сибір лежить.
Русь в Мордві і Чуді блудить -
Байдуже їй страх.
Йдуть дорогою тією люди,
Люди в ланцюгах.
Крадії вони всі або вбивці -
Доля що дала.
Полюбив я їхній сум на лицях
Лицях без тепла.
Зла від радості у них багато,
В серці - простоти.
Кривляться на лицях грубуватих
Блакитні роти.
Мрію я одну ховаю, ніжу,
Що до зла не хист.
Але й я когось колись заріжу
Під осінній свист.
І мене дорогою тією,
В піщану пургу,
Поведуть з мотузкою на шиї
Полюбить тугу.
І коли я, мимохіть всміхнувшись,
Плечі розпрямлю.
Замете негода, озирнувшись,
Доленьку мою.
[url="https://ru.wikisource.org/wiki/%D0%92_%D1%82%D0%BE%D0%BC_%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%8E,_%D0%B3%D0%B4%D0%B5_%D0%B6%D1%91%D0%BB%D1%82%D0%B0%D1%8F_%D0%BA%D1%80%D0%B0%D0%BF%D0%B8%D0%B2%D0%B0_(%D0%95%D1%81%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%BD)"][b]Текст оригіналу[/b][/url]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592918
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 10.07.2015
автор: Роман Селіверстов