Привіт,Богдане.Тут ти висловлюєшся з дирявою макітрою,яка все пустішає і пустішає,третю добу не спиш,а треба було б.Перед тобою розстилається дерев'яний човен і морські чудовиська,а чого?Бо маєш зрозуміти,що ти у зачиненому колі з якого тільки смерть знаходить поклик.Тебе і так колись зжеруть,твої роздуми нікому не здалися,головне тіло,його можна приготувати на вогні,зварити,змішати з овочами.Ось це буде користь...ну а якщо серйозно,то кожен в цьому світі зачинений лентюх,який зі своїм егоїстичним геном псує життя людям і думає,що це з оточенням не так.Можливо...але ти частина цього оточення і як би не рвався в суб'єктивізм,будеш одним із них.
Ілюзія-це тверезе розуміння "реальності".Твій зір,слух,сприйняття дотиків ніколи не назвеш стовідсотковою правдою,але думай...ніколи не переставай думати,ніколи не давай собі заклякнути,їж своє натхнення і просувайся по розумовій драбині,ти не кращий за інших,але твоя самотність-це тимчасова можливість сказати :"Я сам по собі і я пізнаю більше ніж вчора,я знаю,що справжні друзі завжди поруч,навіть якщо довгий час не спілкуєшся,вони будуть розвагою між,а можна і разом з ними дійти до вершини..."але потім вимикається бажання і відбувається осягнення своєї непотрібності... з цим можна змиритись,прийняти достойно.На щастя,у мене хороші люди поруч є,але,скоріше за все,шляхи розійдуться і доведеться тягтись без шкіри по розпаленому асфальту у шосту добу без сну...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592841
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.07.2015
автор: Богдан Костін