Є в грудях камінь, що зоветься серце,
Воно гримить, і стукає й шкребе.
Воно уже перелюбило все це,
І день і ніч, і землю і тебе.
Йому уже у грудях стало тісно,
Йому високі сняться міражі.
Де ті краї незвідані, і звісно,
Ті береги далекі і чужі.
Його любові ні кінця ні краю,
Вже мов Ікар воно б летіло в світ.
О серце бідне, що ж тебе караю?
Чому тебе не відпущу в політ?
2015р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592622
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.07.2015
автор: Василь Надвірнянський