Як з'їхать з траси- до села дорога.
Колись, я знаю, тут вона була.
Тепер нема...А на душі тривога,
Стежина навіть заросла до тла.
А далі, ген он там, за верболозом,
Там, де кущі бузку і бузини,
Малі хатки. А ж на дущі морозно.
У землю зовсім уросли вони.
Паркан схилився до землі низенько,
І лавочка нахилена бочком.
Бабуся там сидить, така маленька,
Дідусь бреде з нетесаним ціпком.
Руїни скрізь...Були ж колись тут ферми.
Бугри від стін в густому бур'яні.
Села нема...Село уже померло.
А люди є...А люди ще живі...
Нехай старі, давно пенсіонери,
І зморшками пооране чоло,
І змотані у вузол їхні нерви..
Ну як же так? Село ж яке було!
Чого їм ждать? Які плекать надії?..
В міста і за кордони розбіглись молоді.
А вітер з поля пахощами віє,
Плачевні букви пише на воді...
Кричати хочу:"Схаменіться, люди!
Ті, що в верхах. Спиняти це пора!"
А ні аптеки тут, ні магазину.
Люди ж живі, хоч і нема села".
Де наша влада, наші президенти?
Та не ведіть розмови ті пусті!
Не дайте селам отаким померти!
Вони ж- коріння нашої землі!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592436
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 08.07.2015
автор: геометрія