Така спокійна тиша розлита по полям.
Все міцно спить і очерет дрімає.
Так холодом повіяло з воріт,
туман за плечі верби обіймає.
Дзвенить росою вдягнена трава
і квіти пелюстки до неба тягнуть.
На сході сонце очі підійма,
його проміння верховіття палить.
Дорога,що лежить через село.
Дощем прибитий пил-дитинство босе.
Сліди прапрадідів зосталися на ній.
Згадати їх життя душа і серце просе.
Де ви побачите блакитні очі неба?
Де ви почуєте весняний спів птахів?
І босі ноги в росах хто помиє?
Хто буде з радістю чекати журавлів?
В яких краях до ніг вам впаде зірка?
В яких краях в покосах хліб дозрів?
В яких краях так пахне медом квітка?
В садах духм"яних яблук передзвін.
В яких краях тебе обнімуть руки
порепані від праці,в мозолях?
В чужому місті легко буде жити,
в чужому місті тяжко помирать.
До тебе друзі не прийдуть.
Під хатою не стануть.
І чорнобривці не зійдуть.
І мальви в квітнику зав"януть.
І тільки в снах пройдеш ти ту дорогу,
що так тебе чекає-виглядає.
І тільки в снах побачиш те село,
що ще живе,та вже воно вмирає.
І то не вишні розцвіли в городах,
не білий сніг кружляє по дворах.
То прадіди стоять у вишитих сорочках,
чекають-ждуть дітей своїх до хат.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592421
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.07.2015
автор: zhmerinchanka