Не сама живеш у світі
Але інколи одна,
Бо важке у грудях серце
Ні з ким поділитися.
Ти ідеш назустріч людям
З посмішкою й допомогой,
А вони лише плювали
Викинули й обібрали.
Як вони не розуміють
Що таких,як ти нема?
Що мале дитятко світу
Заслуговує життя?
Вибач їх,вони вже мертві
На шляху п'янчуг і шлюх,
А ти всеодно твори добро
Не дивися ні на що.
Адже пошук має межі
І знайдеться люд тверезий,
Без хвороб у душі тіла
Збереже найкращі миті.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591835
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.07.2015
автор: Богдан Костін