ЛИПНЕВЕ ДИВО
Може так мало статись, неминуче,
Що в день липневий, серед сотні лиць,
Я диво стрів: яскраве і квітуче
Немов всі квіти у одну злились.
Вона не йшла. Вона крізь натовп плила,
Ногами не торкаючи землі.
І чи то аура, чи янгольскії крила,
Над нею хмаркою рожевою неслись.
Не жінка з плоті, а казкова фея.
Довершена у всьому, чарівна.
Вразила серце старого Орфея,
Струснула душу до самого дна.
Отак пройшла, немовби в ніч наснилась.
Але ж це диво сталось наяву…
Стояв, збентежений, здивований цим дивом,
Собі не вірячи, що в мить таку живу.
Невже вона пішла на зустріч долі,
Комусь кохання в серці понесла?
Чом не мені?!
Мені й того доволі,
Аби горіти свічкою до тла.
Гортає пам'ять раз по раз сторінку
Перед очима знову постає
Чарівний образ неземної жінки,
Що вщент розбила серденько моє.
03.07.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591602
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.07.2015
автор: dovgiy