Давно забулося обличчя,
Присвоїв спогади туман,
І канув, з ним у купі – відчай
Подався за далекий лан.
За поле, де збивала краплі
Любов, подвоєна в весні,
Що малювала в нашій мапі
Зупинки, втіхою рясні.
Здавалося – замало краю –
Й немає до розлук моста
Для нас з тобою! Пам’ятаю
Медами скроплені вуста.
В минуле через сон тягнуся:
Відчути б пахощі хотінь,
Бо зникли в безперервнім русі,
І ти – давно не рідна тінь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591264
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.07.2015
автор: Нея