НАЙКРАЩА
Наскочили татари на рідну Україну,
Дівчат в полон забрали, погнали у неволю.
Була між полонянок і дівчина Марина, –
Невіста-українка, що славилась красою.
В неволі не скорилась, втекла від охорони
У темну ніч з полону. Додому пробиралась
Полями і лісами, стрімкі річки широкі
І гори кам'янисті без втоми подолала.
Мабу́ть, втекла б з полону,та раптом зачепилась
За гілочку червоним калиновим намистом.
Порвалося намисто, й лежати залишились
У травах намистинки калинові барвисті.
Загинула Марина… А як весна настала,
З маленьких намистинок проклюнулись рослини,
Тендітні і тоненькі. Вони повиростали
Розлогими кущами червоної калини.
Неначе наречені, там кожною весною
Буяють білизною квітки в кущах калини,
А восени червоні плоди горять любов’ю
До рідної Вкраїни – своєї Батьківщини.
Гіркі плоди калини, немов нещасна доля
В полоні і в неволі. Але в веснянім цвіті
Й як в осінь на калині висять червоні грона,
Вона, як Україна, – найкраща в цілім світі.
25.06.2011 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591223
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.07.2015
автор: Martsin Slavo