Спішать повернутися в юність роки,
Все нижче літаючи чорним стрижем,
За нашим дитинством сумують батьки,
Як часто сумують поля за дощем,
Я сам ще не раз би за ним сумував,
Та правди не знайдеш в забутих слідах,
Мій човен знайде свій причал між заплав,
Де світ ще не бачив до мене човна,
Закинувши весла охайно на дно,
Здіймаю свій погляд сумний до небес,
І голос пташиний затихнув давно,
І шелест трави серед гомону щез,
Забувши про внутрішній голос душі,
Покинувши в ері минулій думки,
Я хочу, щоб я після себе лишив,
Те слово, що чутно скрізь сотні років,
Щоб люди почули, про що я мовчав,
Про що стукотіло у серці не раз,
І сльози не раз блискотіли в очах,
Забувши про біль особистих образ,
Тоді, між ранкового променю, знов,
І ввечері, серед яскравих зірок,
Блукатиме тихо остання любов,
І ехо нестримних останніх думок.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591158
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 02.07.2015
автор: VDMK