- Мамо, чом після дощу, - Андрійко питає, -
Небо завжди чисте-чисте і сонечко сяє?
Адже хмари сірі й чорні, як то може бути?
Часом ще лякає громом й зблискує усюди?
- Наші пращури, синочку, те спостерігали
І у міфах свою мудрість нам передавали.
[i]Син з’явився в Білобога – той Перун, ім’я якого
Поєднало сонця промінь й оберіг в одному слові.
Їздив він на колісниці, аж громи кругом гули,
Ну, а стріли-блискавиці рятували від пітьми.
Якось Сокіл Род, найстарший, наймудріший між богів,
Вершника до себе кликав і такеє говорив:
«Я тобі дарую небо. Ти тепер господар в нім.
Привести б до ладу треба синій простір. Тож візьми
В пригорщу Води Живої, з неї о́блок утвори
Та й помий блакить. Стрілою потім хмару ту проткни:
Хай дощі умиють землю – людям буде те приємно:
Коли дощ поля напоїть, то пшениця добре вродить».[/i]
- Дякую тобі, матусю, - промовля Андрійко.
Зараз оживлю водою квіти. Дай-но лійку.
- А як будеш [i]сам[/i] водою вранці умиватись,
То вродливим і здоровим будеш залишатись.
Прибирають навіть боги небо, коли треба,
Тож і ти завжди, синочку, лад наводь у себе.
___________________________________
О́блок - заст. хмара
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591076
Рубрика: Казки, дитячі вірші
дата надходження 01.07.2015
автор: ptaha