Біла зима самоти
сивої долі
тихо питає, – [i]де ти?[/i]
– [i]Там, де розводять мости.
А із неволі
тяжко до тебе іти.
[/i]Чую недолю гірку,
бачу обличчя.
Ти і не ти у вінку
у непробудному сні
ночі і лічені дні
того сторіччя,
що проминуло як сон
білої ночі
тими очима ікон,
що дивували здавен –
як у берези на клен,
дивляться очі.
Потім у іншому сні
музика грала
тільки тобі і мені,
як у німому кіно
так незабутньо давно…
І перестала.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590677
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.06.2015
автор: I.Teрен