провокую тебе на червоне вигортаю на зовні три крапки ніби грати клітини у котрій - чи метелик дотліває у полум'ї чи на дні філіжанки розгортається лист оолонгу
(занадто сп'яніла від диму та голоду)
коли ступаєш весняним тонким і тендітним льодом
є ймовірність самій стати рибою..
не терпіння твоє - а мовчання похмуре на позір безпечне як вечірній туман ніби лагідне тепле парне молоко із медом
але поза туманом - твій шепіт шумить ніби гордо піднятий стяг:
наближатися краще не треба..
провокую тебе на червоне. скільки ще гудзиків слід розстібнути? згори чи знизу?
мовчки стискаєш кулак - а я бачу, стискає судомою серце
бо хочеться мене міцно зв'язаною та в обіймах розіп'ятою
обличчям в подушку. щоб губи кусала. стогнала
ковтаючи сперму.
але ж ти правильний. (хоч і подумки - затискаєш пальцями шию аби тільки змовчала і заштовхуєш глибоко в горло члена)
насправді і мені б хотілося бути для тебе слухняною
слухняною дівчинкою
і щоб ти був єдиним кому треба
коритися..
провокую тебе на червоне.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590508
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.06.2015
автор: Миярр