Я іще є чи вже мене нема,
Котиться сонце колесом між хмар.
З душі зривається терпка сльоза,
Наповнює собою каламар.
Вмокну перо і букви, що криві,
Складу в слова і відішлю листа.
Горять признання, правда, не нові:
Люблю! А серце так біль шматує...
Тривожна тиша стукотить у скронь,
Здригаюся від зичного дзвінка.
Милий, ти де? Від самоти боронь,
Хай би я назавше була твоя.
24.06.15
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589593
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.06.2015
автор: Валентина Ланевич