Верес – то частинка
вересня у мові,
Вереснем назвали
місяць не дарма:
Вереснева казка –
золото в дібровах.
Верес розквітає –
розова зима.
Вересень турбують
жовті сни й морози,
Світлі й темні ночі,
довгі й мовчазні.
Верес не злякають
холоду погрози.
Голос – не жіночий –
осені пісні.
Ніжно-жовте пижмо
хвасталось у горах,
Одяглось у пишні
теплі кольори.
Ніби дивне крижмо,
впало, і просторі
Вересові крила
виросли в гори.
Вересові квіти
найдрібніші в світі,
Кинеш погляд збоку –
озером стає.
Хай чарують серце
розові озерця,
Хай милують око
і моє, й твоє.
Вересень стрічали –
гусоньки кричали,
Й погляд відвернути
вже не маєш сил.
Вересові чари
з осінню примчали;
Колір – не збагнути
в крапельках роси.
Вересневі зорі
у нічному морі
Спокушають серце
щастя пошукать.
Вересові зорі
помічні у горі,
Світять, ніби скельця,
квітами лущать.
Запахи медові,
запахи чудові
Розлилися в горах –
верес то зацвів.
Вересневі роси –
то осінні сльози.
Кришталями море
розлилось в траві.
Вересневий вітер,
як розчеше віти,
Жовтооке сонце
квіт той озорить,
З вересу причастя
подарує щастя
Нам обом з тобою
воля ізгори.
24.10.2012.
Ганна Верес
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589480
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.06.2015
автор: Ганна Верес (Демиденко)