Добродії,
я помираю й гину.
Я написав нечувану картину
але мене вже
інший чоловік
паскудно випередив,
тоте змалювавши
і десять раз на сотбісі продавши
назвав моє творіння
"Крик".
Такий-то я, ви
бачте, неборак.
Ніщо не йде,
чому ж усе не так?
Хіба ж то ми усі не божі люди,
що нас образив тут і схарапудив
хтознаколизапам'ятний мудак?
Є в мене камера,
є в мене об'єктив.
Я ладен вас
знімати на мотив
настільки щастя,
скільки накрутив,
нехай мені паскудно та противно.
А це - воно ще каже - суб'єктивно.
Пішов у місто -
місто сколотив.
Кінотеатер "Київ", матка-боска.
Де ти похований був, дядько Феодосій?
Куди я, допитАючи, ходив?..
Але нехай воно святе було чи темне,
куди нема коли напевне відійти
або коли сховатися таємно,
ба не спрацьовують
які б іще
гвинти.
Перехрестився, а він каже
в інший бік.
Пішов у храм, але там
грали Палестріну.
Дзвонив Юрку -
від'їхав
в Палестину.
І так собі життя -
ні смик ні брик.
Але нехай воно святе було чи темне,
куди нема сховатися даремно,
нема куди напевно відійти.
А він мене питає
скілько врем'я,
то я сказав що
десять без п'яти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589430
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.06.2015
автор: dydd_panas