Лірично-кулінарний нарис
Якщо простежити моє життя від самого початку, то найчастіше спливає образ картоплі. В дитинстві, спочатку то було пюре, пізніше - з грибами, потім смажена картопля (її смажив найчастіше дідусь). А в селі зварену картоплю ставили у великій тарілці на стіл і кидали туди шматок масла. Я намагалась вхопити побільше масла, так було смачніше, а бабуся зауважувала, що іншим же буде не так смачно. Потім були деруни, зрази.
Коли картоплю садили, то була велика робота, але все це відбувалося без мене: в брудні весняні часи я село не відвідувала. Влітку неодмінно збирали колорадських жуків. Ми кидали їх у банку, і коли вона наповнювалася, заливали керосином, воняло добряче! Одну таку банку я навіть підпалила.
Бабуся однного мого знайомого розповідала, як вона вижила під час Голодомору завдяки картопляним лушпайкам, які отримувала від тогочасних "панів" за допомогу по господарству.
Якось я збирала картоплю. Чоловіки копали, жінки вигрібали і складали. Такий розподіл праці пояснюється якістю грунту, а саме, чорноземом. Я була в купальнику і добре засмагла в той день. Бабуся не дуже була задоволена моїм зовнішнім виглядом, бо хвилювалася, що сусіди скажуть? Не приходили, нічого не казали. А попрацювали ми завзято, втоми я не відчула одразу, а вже наступного дня загули всі м'язи.
Далі пізнання життя було повязане із кулінарією. В школі нас добре навчали, як готувати страви. Уже після школи, коли я навчалася в КПІ, якось під час канікул, біля полудня, завітав до мене один знайомий, досить близький на той час. Після того, як пару годин ми провели разом, загадав мені, щоб я його нагодувала, сам і запропонував меню: картопля варена і м'ясо. М'ясо я знайшла в холодильнику, а коли картоплю варила, він іще спостерігав і вказівки давав, як пом'яти, чого (що?) покласти. Я уважно слухала: ну, не знав він, що в школі я все це вже вивчала... Так я приготувала пюре. Опанувавши це блюдо на практиці, я чомусь твердо вирішила з ним більше не зустрічатись. Він ще приперся у мій день Народження, приніс пляшку шампанського та цукерки (моя бабуся завжди хотіла щоб я була лікарем), але я його швидко відправила: ось-ось бабуся, кажу, прийде готувати тортик. Чесно кажучи, тортик скуштувати я його так і не запросила.
Інший знайомий, який також був досить близьким, якийсь час, одного вечора зайшов до мене в гості. Батьки тоді поїхали у село, а суботній вечір завжди гарний час, прайм тайм. Цей хлопець вирішив питання їжі в іншому порядку, тобто, прийшовши, трохи побалакавши, захотів підкріпитись і замовив смажену картоплю.
Тут він приймав активну участь: і як нарізати хотів настанови дати, та я дуже швидко по-своєму нарізала, не встиг. Але згодні ми були в тому, що олії треба побільше і посушити чимось необхідно картоплю перед тим як смажити. Перевертати краще тільки один раз, щоб не поламати, солити в кінці, щоб хрустка була. Естет! Та всі вони були естети, бо я завжди виглядала і виглядаю естетично правильно.
Картопля видалась смачна! Навіть, здалося, що ми приготували її замало. Нічого визначального, окрім приготування смаженої, картоплі, я про цього знайомого не пригадую. На тому я і полишила наші зустрічі, якийсь він був непевний (може у собі непевний?)
Наступний рецепт - деруни. Особливі, дуже смачні, я закуштувала у однокурсника. Його тато готував чудові пісні деруни, правда подавав їх до столу зі сметаною. Саме тоді я переконалась, що яйця і борошно в дерунах зайві: тільки калорійність підвищують і швидше відчувається, що багато з'їв. У ці пісні деруни входить тільки картопля і цибуля. Так я до цих пір їх і готую. Дуже вдячна татові колишнього однокурсника за рецепт.
Так, картопляні страви завжди відігравали провідну роль в моєму житті. Тепер мені здається, вони були (і можливо продовжують бути) рушійними колесами прогресу моїх приватних стосунків.
Не саме на дерунах, а пізніше, історія з однокурсником також закінчилась.
Був іще один сусіда, (Englishman in Kyїv) який перевіряв мої здібності в організації чайної церемонії. Думаю, що він залишився незадоволеним. Але на цьому він не зупинився. Придумав таку історію, ніби виходив до сусіда, ключ не взяв, тепер сусіда (називний відмінок!) кудись пішов, і ось, тепер він опинився один у коридорі, та ще й голодний. Ну я так і повірила! Саме з такими типами, які все ретельно розраховують (пам'ятаючи про мій провал в організації чайної церемонії), такі нісенітниці і трапляються, як от, наприклад, забув ключ. Ну то все мої роздуми, а тоді, в той день, він попросив мене приготувати омлет. Це ми в школі вже вивчали і готувала я це блюдо багато разів. Але, виявляється, він хотів, щоб я додала до омлету смажену цибулю і тертий сир... Сир я потерла, а цибулю вже не смажила. Господиня сама вирішує, чи треба їй зараз запах смаженої цибулі в помешканні, чи ні. Сусід поїв, посидів, ми ще й трішки поспілкувалися. Коли його батьки овернулись, він відразу пішов додому. Ще потім мене Новий рік зустрічати запрошував, дивак, більш того, пропонував у нього заночувати! Кажуть, як рік зустрінеш, так і проживеш, то я весь рік і відмовлялась десь заночувати...
Все минає, але картопля росте нова. Кожного року ми радіємо молодій картоплі і, передчуваючи задоволення посипаємо її укропчиком. Куштуємо, заплющивши очі. Смакота!
Я собі так гадаю, що надалі з усім цим кулінарним мистецтвом буду поступати так: як тільки зустріну свою любов, приготую усі можливі блюда з картоплі, це вже я вмію! І нехай вибирає, або картопля, або я, або ми всі заразом, або по черзі...
Не можу собі уявити навіть, але десь, колись, з кимось я розділю і мою останню картоплю.
________________________________________
від автора: з героїнею нарису мене об'єднує тільки те, що і я і вона ми вважаємо себе естетично правильними на вигляд. це я застрахуюсь, щоб не вмерти від скромності. страхування в моді.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588916
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.06.2015
автор: Олена Акіко