Ти так любив її, свою ВЕСНУ…

Ти  так  любив  її,  свою  Весну
Посеред  літа,  крихітку  ласкаву
В  промінні  сонця,  золоту  заграву
Краплинку  щастя,  світлу  і  ясну
Ти  так  любив  її,  свою  Весну...

Вона  любила  запах  твоїх  губ
Солоний  присмак  поглядів  ранкових
Тремтіння  рук  у  дотиках  казкових
Жагу  солодких  нескінчених  згуб
Вона  кохала  присмак  твоїх  губ...

Та  терням  ваше  щастя  проросло
Покривджене  лихими  язиками
Розкидане  крутими  берегами
Загублене  далеко  між  світами
В  котрих  для  вас  вже  місця  не  було...

Ти  втратив  назавжди  свою  Весну
Чужим  теплом  тепер  вона  зігріта
У  смуток  й  біль  душа  її  одіта
Як  Осінь  посіріла  серед    літа
Згубив  ти  свою  крихітку  ясну...

Тепер  між  вами  стіни  і  мости
Розбиті  мрії,  знищені  бажання
Несказані  слова,  гіркі  питання
В  яких  вже  не  лишилося  кохання
Тягар  якого  вам  не  донести...
..................
І  досі  любиш  ти  свою  Весну
Нехай  у  снах,  примару  одиноку
В  нічному  небі,  зірку  яснооку
Посеред  моря,  втрачену  притоку
Ще  досі  не  забув  свою  Весну...

Ти  так  любив  їі,    лише  одну...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588910
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.06.2015
автор: Процак Наталя