Знову і знову,кожен день дубляжний,
Ліниво переходиш через юність.
Насправді чмо нікому непотрібний,
Забудь,що пам'ятник збудують в твою честь.
Минуло стільки літ зростання,
А ти той самий нудний черв'ячок.
В підземнім лузі без вагання,
Читаєш книжки і багатотомний словничок.
Читаєш,шукаєш,але без результатів,
Хоча питання зовсім неважке:
Чому для всіх знайдеться декілька сторінок,
А ти не маєш навіть половинку?
Тоді відкрию зміст фантазій,
Запропоную інший розвиток подій.
Най людний парк ілюзій,
Залишиться щасливим порятунком.
І неважливо,що зі мною буде,
Хоч завтра розірве автомобіль.
Я потребую,щоб лиш люде,
Цвіли,як восени жасмін.
Побережіть закоханість надалі,
Ви є один у одного-це честь.
Сидіть у злагоді,а завтра,
Надайте нОвих присмаків у страви.
Бувайте,не чекайте,
Мій шлях сумний і нецікавий.
Великої уваги не звертайте,
Вам треба жити,а не існувати.
Ну все,мені вже час іти,
Хоча не маю цілі,орієнтиру.
Я просто хочу залишити,
Двох пташок у сімейному гнізді.
Коли щось буде вам потрібно,
То завжди руку простягну.
Можливо стане дотиком сумлінно,
Але сердЕнько змінить свою ціну.
Не сумуйте:)ви маєте його або її
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588448
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.06.2015
автор: Богдан Костін