мінімум одиноко,
а максимум із Всевишнім
кинути все і забути мов страшний сон
(і аби тебе не мучило те колишнє)
"під шафе" ліпше або під сухим вином.
мінімум потяг,
а максимум, то літак
маршрути ж виснажливі та круті
і, зібравши волю у тремтячий кулак,
назавжди. навіки. у каятті.
(...піти)
максимум все життя,
мінімум надцять років
все ж бо забути треба, спалити мости
(як надвечір ти тяжко палила листи)
може не вистачить кілька тих перших кроків
ти все одно іди. бо треба тобі іти!
мінімум завтра,
а максимум вже й негайно -
кожна секунда лишає німі сліди
і, не бравши нічого з собою,
крім чаю,
тікати треба, тікати, але
куди?..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588248
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 18.06.2015
автор: Весна Туманова