Душа здригнеться у свій лютий час--
Не вперше їй сивіти на морозі.
Троянда біла гине за-звичай,
Душа ж моя здригається мов грози.
Палає Рун розпечених вогнем,
Залізом до біла у пеклі печі...
Сама себе в війні цій не збагне,
Коли і крила зламані лелечі.
Та їй все рівно відлітати в Рай,
Тож я кую стальні їй сильні крила.
А що зламалося--нехай згора.
Вже небо браму райдужну відкрило.
18.6.15.(чт.).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588141
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.06.2015
автор: Юрко Коваль-Самбірський