Укрившись пилом поколінь,
Збиваючи до крові ноги,
Не вибираючи дороги,
Блукаємо серед сумлінь.
Живеш,
чи думаєш, що так,
Замкнувши дім,
закривши очі, -
Шукаєш записи пророчі,
Як хліба крихітку жебрак...
Могутній бог, лихий шакал?
Некрополь день і ніч вартує,
Померлих поглядом чатує,
Анубіса лихий оскал...
Та он,
розірваний навпіл,
Старий та витертий папірус,
Неначе поглумився вірус,
Уперто пише...
суходіл...
Ділив на шмаття легіон, -
Чи то вода шуміла Нілу,
Чи жадібний та знахабнілий
Богів величний пантеон?
Шукаємо старі рядки.
Наскальні мовчазні химери,
Ховають таємниці ери,
Мовчать усміхнені зірки.
Та мало нам - думки, як вітер,
Було колись?Ні,це не гра...
Спалив міста в Сахару Ра,
Чи інший хто?..
котра із літер
Розкриє суть німого Сфінкса?
До піраміди навмання,
Ходив можливо, мав звання,
Анубіс...Цербер?..
води Стіксу...
Чи якийсь інший водоспад,
Ховаючи сповиті душі,
Серед гробниць -
нестерпно суші,
Вже називатися Дуат...
15.06.2015.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588021
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 17.06.2015
автор: Лина Лу