Проходить час крізь мене, мов крізь скельце,
лишивши світлі згадки... рани... плями...
Черпаю силу з Божого Джерельця,
щоб змити плями із душі та серця
і освітлитись.
Рани заживуть,
їх ча́с загоїть у рубці і шрами
на згадку про помилки, втрати, драми,
що всіяли мою гріховну путь...
Та чи відмиє час на душах плями,
щоб світло Сонця й Духа не закрили?
Бо ж анемія хутко вразить крила...
Душі знекриленій не віднайти дорогу
до Вічності, до Дому і до Бога,
тож каменем шубовсне у безодню,
у невідомість темну і безводну, –
а там... А там! О, Боже мій, що там!?
Від страху аж скоцюрбилося серце...
Лети ж, мій час, крізь мене, як крізь скельце,
лиш душу борони від темних плям!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587987
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.06.2015
автор: Світлана Моренець