Я знаю, бувають надлюди,
Я ж, напевно, недолюдина.
Подібні мені – всюди,
І кожен по-своєму єдиний.
Очі у всіх блакитні,
Та в когось з відтінком неба.
Душі у всіх відкриті,
Не завжди в той бік, в який треба.
І руки, і ноги, і плечі –
Таке все однаково різне.
Та кожен на ті ж самі речі
Крізь власну дивиться призму.
Живемо так, як вже буде,
Допоки не зігнеться спина.
Я знаю, ми всі недолюди,
Та кожен із нас надлюдина.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587882
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 16.06.2015
автор: Іван Блиндюк