Воно почнеться, як не раз до того.
Нічого незвичайного спочатку.
З якогось флірту, з погляду, зі слова,
й поволі все поглине без остатку.
Та ти ще не відчуєш, що попав.
Ти будеш жити, так як жив, і ще радіти
з того, що ніч в захопленні не спав,
з того, що вже весна і квітнуть квіти...
Так буде доти, поки якась сварка
не приведе до хлопання дверима.
І от тоді відчуєш, куди встряв.
Те, що сиділо тихо і незримо,
раптово візьме в тебе, все що мав.
Відніме подих, силу, зір і розум.
Залишить біль і непідйомну втому.
Живим залишить тебе ледь на чверть -
маленька репетиція на смерть.
Ти пожалкуєш, що колись не сдох.
Цей біль не ділиться, а множиться на двох.
Тоді насправді зрозуміти маєш,
що відтепер подвійно відчуваєш.
І цей зв"язок ми розірвать не взмозі.
І коли в судорогах б"єшся на підлозі,
то точно знаєш - треба йти до тями,
бо одночас із нею коїться те саме.
Отут одразу якось стануть неважливі
розбіжності і сварки ті бурхливі;
нестриманість та зрада, злість, образи
дрібницями становляться одразу.
Тебе пробачать, ти пробачиш,
і після того світ побачиш.
І зрозумієш - знову народився.
І треба вчитися ходити й говорити.
Все що було, до чого прагнув, чим гордився
- то все не те. І взагалі - то був не ти.
Минуле зникло десь за поворотом,
то не життя було, але тепер жива
нова душа, новий ефір, нова істота,
назавжди вже помножена на два.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587268
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.06.2015
автор: Yurko Okhapkin